Досвід профілактики куріння: заняття, конкурси, клуби
Розділ 4. Що можна запропонувати підліткам поза навчальною програмою
Безнаркотичний клуб
Отже, Ви вже досить багато доклали сил і енергії до виховання молодого покоління. Ваша робота не була марною, і от Ви вже спостерігаєте, що є група підлітків, які активно ставлять Вам запитання, відвідують усі Ваші заняття, у тому числі і факультативи, цікавляться ще невисвітленими темами і самостійно формують запити на ті чи інші теми, що їх цікавлять, і, нарешті, уже значну частину часу на цих заняттях займаєте не Ви, а Ваші учні. Це сигнал: настав час, коли ваші учні виросли і готові вирушити в самостійне плавання на хвилях активної позиції. Однак, як показує практика, група не може існувати довго, якщо її не об'єднує якась спільна дія. Причому саме дія, не ідеї чи фантазії. В іншому випадку, Ваша потенційна група через деякий час перетвориться на звичайних учнів з різних класів, які дізналися про щось нове, і не більш того.
Фантазії й ідеї неодмінно з'являться, коли стане зрозуміло, що саме хоче робити ця нова, свіжа структура у системі багаторічної шкільної історії.
Далі ми хочемо розповісти про нашу історію, про наш досвід створення подібної групи і реалізації спільної діяльності з її ідеями, мріями і забаганками.
Перші ідеї і перші люди
Метою було створення безнаркотичного клубу для соціально-активної молоді Києва. Називався проект "Клуб для клубів". Іноді клубом називають жеківські приміщення, де за розкладом різні фахівці ведуть роботу гуртків. Ми назвали клубом групу людей, об'єднаних цілями, інтересами і діяльністю.
Основним і найпершим ресурсом, навколо якого все й закрутилося, були люди. Спочатку все трималося на людях, які відповідали за менеджмент клубу, мали освіту та певний досвід роботи в соціальній сфері, у профілактиці. У Вашому клубі спочатку така роль може бути відведена вам. Але реальний клуб почав існувати, коли до менеджерів на етапі створення приєдналися активні юнаки й дівчата, багато хто з них тоді ще навчався в школі чи на підготовчих курсах вищих навчальних закладів. Тепер вечорами до клубу стали приходити вже друзі наших друзів. Усі разом ми знайшли приміщення, почали його обживати.
Перші три місяці семінари, робочі групи, прості клубні зустрічі вели винятково менеджери, але вже незабаром утворився актив клубу, готовий брати на себе відповідальність за цілі ділянки спільної роботи. Тоді й виникло питання про те, хто приймає рішення в клубі.
Процеси внутрішнього регулювання, вироблення правил взаємодії в клубі
Це питання дуже важливе для всієї групи, напевно, навіть найважливіше. Якщо хлопці й дівчата відчувають, що їх "ведуть" і ними маніпулюють, то вони ніколи не захочуть брати на себе відповідальність, приймати рішення, клуб не стане по-справжньому їхнім клубом.
Спочатку всіх активних та компетентних молодих людей менеджери зібрали на "шаманські збори", - щось схоже на раду активу (це було на другому місяці існування клубу, стало очевидно, що з основних видів діяльності активісти не менш досвідчені і свідомі, аніж керівники). Саме ці збори мали вирішувати питання щодо розпорядження ресурсами Клубу та щодо стратегії діяльності. Однак уже через два місяці, коли активними учасниками в справах клубу і в створенні інформаційних матеріалів стали не тільки "засновники", але й 10-15 осіб, які прийшли порівняно недавно, "інститут шаманів" був відмінений загальними зборами як такий, що дискримінує інших. З того часу усі рішення приймалися колективно всіма клубниками. Як правило, усі рішення приймалися робочими групами з того чи іншого питання. А таких груп було кілька: загальноклубні організаційні зустрічі, фінансові групи, редколегія, робочі групи з окремих тем і проектів. Кожне рішення приймалося в тому випадку, коли воно влаштовувало всіх учасників робочої групи. Таким чином, група вчилася досягати консенсусу з усіх основних питань життя клубу.
Для кожного виду діяльності та для керування усім клубом питання спільного розподілу ресурсів, якими б незначними вони не були, було вирішальним. Усі клубники були в курсі, які гроші і на які акції в нас є, хто і як може підтримувати нашу діяльність. У результаті зусиль партнерів і друзів у нас з'явився клубний комп'ютер. Цей ресурс, як і всі інші, розподілявся відкрито (графік роботи на комп'ютері зі вписаними іменами став результатом кількох бурхливих дискусій).
Саме обговорення, як і що варто робити, як взаємодіяти між собою і стали основним горнилом нашої спільноти. Усі разом і кожен окремо поступово навчилися висловлювати свою думку, слухати інших, ініціювати діяльність, доводити до кінця задумане. Уже через півроку менеджери виконували лише обліково-звітну роботу і функцію зв'язку з вищими й офіційними інстанціями.
В процесі діяльності клубу було вироблено кілька базових принципів, що дозволяють здійснювати цілеспрямовану діяльність: неієрархічний спосіб взаємодії, "без'ядерна зона", колективне ухвалення рішення, "наїжджати", але не вказувати. Під "без'ядерною зоною" мається на увазі невживання легальних чи нелегальних наркотиків на території клубу, а також заборона приходити туди в нетверезому стані. Саме собою зрозуміло, тютюну в клубі також не було. І було б дивно, просто неможливо уявити кого-небудь із членів клубу в п'яному вигляді на території клубу, а актив - взагалі щоб десь випивав чи курив. Але при цьому важлива для підлітків система підтримки один одного, а також взаємне підтвердження значимості відбувалися в іншій площині: класно організована акція, написаний проект, проведена лекція... Механізмом роботи клубу - особиста ініціатива і відповідальність кожного з його членів як за прийняте рішення, так і за розподіл ресурсів. Така взаємна підтримка, свобода у виборі пріоритетів дуже природним способом призводить до звільнення від інтоксикантів. Колективне ухвалення рішення ґрунтується на сприйнятті кожної людини як найкращого експерта в її житті і соціальній ситуації довкола неї. А якщо ніхто не знає людину краще, то саме ця людина, тобто кожен член клубу має право знати, що відбувається, і приймати рішення з цього приводу.
Контроль за дотриманням цього чи іншого принципів покладений на всю групу і на кожного окремо. Але замислюватися над цим найчастіше ніколи за всіма проектами і планами клубу. Згуртована група за короткий проміжок часу виробила також власні способи відзначати свята ("чаємонії", розмови при свічах, складання колективних казок), виїзди на природу. Звичайно, коли через рік-два склад клубу значною мірою змінився, то питання про допустимість пива чи куріння в черговий раз виявилося на порядку денному. Знову всі разом його бурхливо обговорювали і дійшли висновку, що людина, яка споживає інтоксиканти, просто неприємна і заважає іншим.
Методи роботи
Фактично, щовечора впродовж тижня в клубі щось відбувається. Один із вечорів - клубний, це час тільки для спілкування, без яких-небудь ділових розмов. Саме в ці вечори до нас на чай заходять нові люди, що чули про клуб від друзів. Інші вечори зайняті різними робочими групами (окремими з кожного виду діяльності), один вечір (часто у вихідний) - це семінар взаємного навчання, на який часто приходять нові люди.
Офіційного членства немає, тому коли планується якийсь захід, розраховуємо на тих, хто має бажання взяти в ньому участь, а при великій акції - на друзів. Клубне оточення складалося з декількох кіл (накшалт тих, що з'являються після того, як у воду жбурнути камінець). В найтіснішому колі були люди, що проводили в клубі практично усі вечори і були в курсі усього, далі ті, хто приходив тільки на зібрання групи, діяльність якої цікавила; ще далі - такі, що заходили раз на тиждень, або ж просто давні друзі, що забігають раз на місяць. Хтось із тих, хто прийшов із другом один раз на семінар, ставав згодом найактивнішим, натомість хтось із засновників клубу віддалявся, з'являючись лише на деякі особливі події.
Кожна започаткована в клубі ідея обговорюється за схемою: мета, завдання, цільова група, види діяльності і терміни виконання, що потрібно для реалізації, хто з клубу може стати ресурсом. Дуже корисною стала схема п'яти запитань підходу, відомого як "соціальна дія":
 | Що конкретно Вас не влаштовує тут, у нашій школі, дворі в галузі тютюнових проблем? |
| Які, по-Вашому, причини цього? |
| Як ми можемо вплинути на такий стан речей? |
| Що нам для цього потрібно? |
| Як ми дізнаємося, що ситуація поліпшилася? |
Робочі групи з окремих проектів - такий спосіб роботи був віднайдений в процесі тривалих пошуків. Головний принцип - усім повідомили, приходять ті, хто хоче цей проект робити. Технології - мізковий штурм, колективне обговорення й ухвалення рішення, підписи під письмовим варіантом ідеї. За такої системи кожен член клубу вибирає, які види діяльності його цікавлять найбільше, де він хоче себе проявити. Час для збору робочої групи визначається з огляду на можливості учасників. Про результати роботи групи, про прийняті рішення, що можуть зацікавити весь клуб, повідомляється на загальноклубному зборі (а потім, коли в більшості клубників з'явився доступ до електронної пошти - через загальноклубну розсилку).
У режимі таких робочих груп були організовані виставки антитютюнового плаката, зроблена серія листівок "Я вільний від страху ВІЛ", проведена серія семінарів для студентів факультетів соціальної роботи, організовувалися семінари для волонтерів, лекційні профілактичні курси в школах. Добре, якщо з трьох ідей реалізовувалася одна, але за нею з'являлися ще три нові ідеї. Головне, що з'являлося - активний, критичний погляд на соціальну дійсність. Нам не подобається дискримінація і насильство серед школярів, ми виступаємо за заборону тютюнової й алкогольної реклами, ми за толерантність до ВІЛ-позитивних, соціальна реклама повинна бути по-справжньому ефективною - що ми можемо зробити?
Тоді і виникає ідея про створення інформаційного матеріалу, проведення вуличної акції протесту, пікетування якихось установ. Головне, щоб нам і іншим було весело, цікаво. А ще завжди маємо на увазі, заради якої мети це робиться, якого відчутного результату хочемо домогтися.
Однією з робочих груп була редколегія журналу соціально активної молоді "С.А.М.". Самі писали, самі ілюстрували, самі верстали. Ті, котрі вперше спробували верстати журнал, тепер, через три роки, стали професіоналами в цьому.
"Зроби, скажи, назви, подорожуй, будь С.А.М." - самвидавська технологія у своїй основі. Жодного професіонала, жодного одноосібного рішення, немає навіть найменшого натяку на зовнішню цензуру. Цільових груп - дві. "Читачі" - люди з потенціалом соціальної активності, волонтери соціальних проектів і програм отримують інформацію про соціальні технології і чесність в обговоренні актуальної для них проблематики (від експлуатації волонтерів у передвиборній гонці, перевірки на СНІД, розвитку фашистських угруповань в українських містах - до питання дотримання прав дитини в шкільній системі). Кожен "читач" при бажанні може стати "письменником" чи членом редколегії, людиною, що обговорює не просто читабельність тієї чи іншої статті, але і цілісну концепцію номера, зміст рубрик, послання читацькій аудиторії, його доцільність чи етичність. І виявляється, що молоді люди 16-18 років роблять концептуальний макет і не бояться говорити про те, що їх дійсно хвилює, дратує, "дістає" у навколишньому світі. Обговорити взаємини вчителів і учнів, можливості розважатися без інтоксикантів, знайти оформлення, яке "зриває дах", а потім побачити це все надрукованим, дати почитати (на одну ніч) друзям - все це результат здійсненої технології.
Необхідні ресурси: приміщення для зустрічей, доступ хлопців і дівчат (усього загалу) до комп'ютера, принтера і сканера, гроші на друкування номера до 30 сторінок А4 (для початку немає рації випускати тиражем понад 100 примірників - образливо, коли журнали припадають пилом десь у кутку і нікому не потрібні). Але головний ресурс - Ваша сила і мужність довірити "кермо влади" групі юнаків, не визначати за них тематику, не озиратися на піраміду начальства, якій треба було б догодити, не відсилати їх до мудрості чийогось досвіду.
Ось як писав про журнал "С.А.М." "Вісник добродійності" (1999 р., № 4):
"Журнал поширювався серед друзів, кожний пишався ним як дітищем. Він був різноплановий, кошлатий як за змістом, так і за оформленням і стилістикою. Але він був наш".
Семінари
Найчастіше ми самі їх і проводили. Коли виявилося, що тільки деякі з нас можуть вести групи й обговорення, то зробили великий семінар з проведення групових зустрічей. Запам'яталися семінари з ієрархії у світі тварин, з соціального плаката, з рефлексії, по роботі з окремими програмами. Семінар проводить хтось з нас чи наших друзів. Таку систему можна назвати взаємним навчанням.
Клуб "Смугастий будинок", як він потім став називатися, був заснований у результаті проекту 1999 року. Зараз, у 2003 році, навіть за відсутності свого приміщення і будь-якої фінансової підтримки ззовні, клуб - це дуже активна група молоді, що об'єднує понад 30 осіб. Члени клубу пишуть музику, друкують збірки віршів, розробляють Інтернет-сайти для соціально активної молоді ( www.zaraz.org ), проводять вуличні акції і семінари. Сьогодні чимало активних підлітків знають про заснування клубу лише з розмов. Однак нас, як і раніше, дуже дивують молодіжні клуби, у яких курять чи п'ють. Просто в нас усе по-іншому. Ми сподіваємося, що досвід нашого клубу може знадобитися і в інших містах.
