Димні світи
Глава 1
Суспільно визнаний адвокат здоров'я в контролі над тютюном – їй тепер здавалося, що вона може себе такою вважати, принаймні, після Еудорійської конференції минулого року її однозначно хтось так назвав. Звичайно, вона знала, що насправді передовій громадськості, котра займається цією проблемою i зібралася тоді на Еудору з усього сектора, та й не тільки з їхнього сектора, а з усього Всесвіту, було не до юної активістки, хоча з деякими досить відомими спеціалістами з контролю над тютюном вона навіть особисто познайомилася. Там у неї були причини відчути себе причетною до цього особливого світу.
Втім, проблемою було зовсім не її визнання чи невизнання. У цій тематиці вона i так була активісткою i тут, на Юннексесі, відчувала себе причетною до того грандіозного, що тут коїлося. Проблемою, що змусила її згадати про ту конференцію на Еудорі, було зараз інше. Вона, активний адвокат здоров'я в контролі над тютюном, що займалася цією проблемою вже кілька років – щоправда, переважно тому, що цим займалися її батьки, без них вона ніколи б не потрапила в цю тематику – опинилася перед дилемою: все, що так гарно, красиво, так переконливо виглядає у сфері досліджень, усі чудові, обнадійливі результати, здавалось, ніяк не стосувалися практики. Що сказати звичайному курцю, за якого вона в тій чи іншій мірі турбувалася i якому бажала добра, вона, як тепер стало зрозумілим, не знала. Точніше, зі звичайною і середньостатистичною людиною у неї ніколи б не виникло проблем – вона не знала, що сказати саме конкретній людині.
Елісс сиділа перед своєю персоналкою i переглядала повідомлення її улюбленої віртуальної групи. Тут якимось чином виникла дискусія саме з тієї тематики, яка була їй близькою, i вона не могла не взяти у ній участь. Її подруги у зв'язку з чимось почали говорити про куріння, своє i один одного, поділилися на два табори – на щастя, тут ніякі протистояння не були серйозними, участь у віртуальній групі для всіх була чимось, що дозволяло відволіктися, - i одна з учасниць навіть звернулася до її, Елісс, досвіду антиагітації, хоча звідки її подрузі було про це відомо, лишалося таємницею, в першу чергу, для Елісс. I ось тепер вона зрозуміла, що ніякого реального досвіду антиагітації на практиці в неї не було. Невеличкий мережевий журнальчик, в якому вона була головним редактором i в якому обтічно розмірковувала про довколишню ситуацію у цьому всіма забутому куточку Всесвіту, такого досвіду їй не додав. Те, що вона зналася на перипетіях законодавчого процесу Юннексеса, що стосувався тематики, i навіть відчувала деяку до нього причетність, яка насправді була лише спілкуванням з людьми, які ним реально займалися, - тим паче було лише теоретичним, а не практичним знанням.
Втім, за період часу, коли вона займалася контролем над тютюном, вона дійсно дізналася багато з цієї проблеми. Ті, хто її оточував, думали про куріння інакше, аніж вона, i її знання приводили її до протиріччя з думкою інших. Це ж так очевидно, що куріння позбавлене будь-якого сенсу! Для неї це було вже просто зрозуміло і не потребувало підняття з пам'яті додаткових доказів кожен раз, коли вона думала про ці незаперечні факти. Хоча, звичайно, справа була в тому, що вона колись мала можливість ознайомитися з багатьма авторитетними науковими дослідженнями. Вони всі доводять згубну дію тютюнового диму на здоров’я, щодня публікуються десятки, якщо не сотні матеріалів, що доводять переваги некуріння як для окремих людей, так i для їхніх взаємин, індивідуального бюджету, економіки співтовариств. Докази були настільки вагомими та очевидними, що Елісс в деякі моменти свого життя просто не могла уявити, що сучасна тверезомисляча людина може вдихати цей смердючий отруйний дим. Люди, які вживають тютюн, здавалися їй надзвичайно дивними істотами. I почуття, яке вона відчувала до них, принаймні, кілька років тому, можна було порівняти з расизмом. Вона демонстративно вставала i йшла, з огидою дивлячись на тих, хто міг закурити у її присутності.
До подруг у мережевій віртуальній групі у Елісс вже виникла деяка прихильність, вони спілкувалися давно i багато, час сприяв. Вона знала їх як людей , і до них у неї вже ніяк не виникало цього бридливого почуття. Тепер вона раптово дізналася, що серед її подруг є ті, що курять. Не можна сказати, що вона раніше зовсім відкидала таку думку. Але це погано вкладалося у голові. Все-таки у зв’язку з тими стосунками, що між ними склалися, Елісс якось по-особливому сприймала своїх подруг. Те, що деяких з них вона ніколи не бачила, створювало ілюзію не до кінця реальних людей, потенційно інших, кращих, аніж ті, на чий тютюновий дим Елісс махала руками.
Вона також розуміла, що якби це були люди, з якими вона спілкувалася у реальному житті, а не в мережі, у неї було б певне право висувати які-небудь претензії до своїх подруг. Але навіть якщо вони не були для неї джерелом противного тютюнового диму, їхнє куріння мало для неї значення, бо вони були друзями, і вона піклувалася про них, як би далеко вони не були. Ніби те, що вони розкидані по різних системах і спілкуються щодня за допомогою повідомлень віртуальної групи, а не особисто, означало, що в них не може бути дружніх відносин!
Вона взагалі не знала, що можна сказати, хоча i дуже хотіла спробувати хоча би трошки вплинути на своїх подруг – ні, не відмовити їх один раз та назавжди, вона чудово знала, що цього ніколи не вийде, але, можливо, привнести додатковий аргумент до їхніх рішень. Хоча Елісс і спілкувалася з ними здебільше у вигляді листування, їй було не байдуже. Насправді не байдуже. Вона розуміла, що через куріння її подруги неодмінно зіпсують своє здоров'я, проживуть менше, ніж могли б. Але ці аргументи старезні, як рештки іхтіохондріїв на Калліпії, і тому їх буде пропущено повз вуха (чи очі, оскільки йдеться про спілкування по мережі). Зараз вона не знала, що можна сказати, але вона обов'язково, обов'язково повинна придумати! Елісс вирішила зайнятися цим пізніше, а поки що варто переключитися на якісь інші справи.
Раптом її персоналка пронизливо запищала й висвітила інформацію про місцевий контакт, тобто такий, що йшов із Юннексесу. Елісс погодилася його прийняти, і на екрані з’явилося обличчя її подруги, доволі понівечене через погану якість передавача. Впізнавши, хто це, дівчина закотила очі, а вже потім натягнула усмішку і зробила своє зображення також доступним для спостреження.
- А ти все ще виснеш у мережі? Вилазь, ходімо провітримося! Чи заходь до мене, мені б хотілося з тобою поговорити, адже ти не любиш цей місцевий зв'язок. Я маю багато що тобі розповісти!
- Рііро, я просто завжди зважаю на те, що світ не обмежується Юннексесом. Ти що, знову закохалася?
- Ще й як! Елісс, може, виберешся, нарешті, з мережі і відвідаєш подругу?
- Можливо, завтра вдень я зроблю візит, буду вільна приблизно о 20-й годині, - офіційно повідомила Елісс, від’єдналася і після цього скорчила гримасу.
Вона ніколи не була в захваті від того, що її місцеві подруги намагалися її розбурхати і зображали участь або розуміння. Вона чудово знала, що навряд чи коли-небудь вони зрозуміють одна одну. Вона також знала, що всі знайомі-однокласники з Юннексеса насправді недолюблювали її – з багатьох причин. Це було, наприклад, її навчання у дистанційній школі в мережі. Разом з ними Елісс відвідувала лише окремі предмети в місцевому навчальному закладі, які вона повинна була вивчати через необхідність покриття так званої «академічної різниці» і які переважно відображали місцевий колорит предметів, що вона їх вивчала і в дистанційній школі. Багато з них, особливо Рііра, заздрили, що Елісс постійно подорожує, і побувала вже, на думку Рііри, чи не у всіх системах, що, звичайно, було далеко від правди.
А зайняття Елісс контролем над тютюном взагалі ніхто не розумів. Тютюн, паління й усе, що з ними пов'язане, її однокласники, як, напевно, і їхні батьки, вважали взагалі природним компонентом життя. Вони не бачили неприродності того, що цілком конкретна корпоративна група - тютюнова індустрія - нав'язує людям шляхом прямої і непрямої реклами споживання речовини, яка викликає смерть половини своїх споживачів. Чомусь витрати, пов'язані з таким споживанням, здавалися природними і такими ж неминучими, як і витрати на продукти харчування чи на житло, і більшість цих людей не замислювалися, що обкрадають себе і свої родини, точніше, дозволяють тютюновій індустрії обдурювати й обкрадати себе.
Утім, розбіжності і різне сприйняття світу не обмежувалися тютюновою проблематикою. Спостерігаючи своїх шкільних подружок, Елісс могла зробити деякі висновки про те, чим все ж таки визначається поведінка цих незрозумілих, з точки зору способу життя Елісс, людей.
***
Наступного дня Елісс i справді відірвалася від мережі і пішла до Рііри. На Юннексесі, ще недостатньо обжитій планеті, їхнє поселення тіснилося посеред голої цієї пори року рівнини, виростаючи у височінь вежами створених людськими руками мурашників. Поки Елісс долала ту невелику відстань, що відокремлювала її будинок від житлового блоку, де мешкала Рііра, вона відчула на собі все те, що жителі Юннексеса, особливо його рівнинних степових територій, вкладають у поняття провітритися. Тут не на жарт гуляли вітри. Це було і плюсом, i водночас мінусом поселень – адже, окрім очевидних недоліків розташування на території з такими кліматичними умовами, вся енергія, яку тут використовували, походила від вітряних електростанцій, які було натикано довкола, внизу, на дахах будинків і навіть на балконах якихось експериментаторів & раціоналізаторів.
Вдома у Рііри була дівоча вечірка, після прибуття Елісс кількість учасниць досягла трьох. Було нічогенько, вони грали в якусь гру, яку дівчата вже опанували, а тепер вчили Елісс; інакше кажучи, вони веселилися, і це до певного часу подобалося навіть Елісс. Рііра бігала курити на балкон, вона могла собі це дозволити доти, поки батьків не було вдома. Елісс, знаючи наперед, що безглуздо витрачати час на ці розмови, все ж спробувала привернути увагу до проблеми.
- Рііро, ти казала мені колись, що хотіла кинути курити і навіть намагалася зробити це.
- Ах, це... Елісс, але це було вже давно, з того часу вже... - відмахнулася вона.
- У цивілізованих місцях уже давно ніхто не курить, нібито ти цього не знаєш. Зараз якщо хтось це i робить, то лише на маленьких відсталих планетках на зразок нашої.
- Скажи ще, що i на Землі уже ніхто не курить? – втрутилася інша дівчина, Кітті, яка, за інформацією Елісс, сама не курила, але підтримувала точку зору більшості.
- Хіба лише покидьки суспільства, що тиняються там через те, що Земля зараз центр усього населеного світу. А ті, що можуть з гордістю назвати себе людьми, – ні.
- Ах, це ж у нас Елісс міряє все земними мірками! –спалахнула Рііра. – Ну, звісно, вона ж у нас вважає Юннексес відсталим занюханим світом! Ти ж сама, сама щойно так сказала, не заперечуй, - i, не реагуючи на слабкі спроби зніченої Елісс внести якусь ясність, продовжила. – Ну і що, давно ти відвідувала свою батьківщину, га, як там? Якщо все так прекрасно, якого біса ти сюди повертаєшся?
- Дівчата, я не… - Елісс змогла, нарешті, узяти себе в руки: - Я не вважаю Землю кращою за всі світи, просто ми можемо переймати передовий досвід. Я рада, що я живу тут, просто я ніколи не вважаю, що світ обмежується Юннексесом. А взагалі... та ви ніколи нічого не зрозумієте! Навіщо я отут з вами панькаюся...
Елісс швидко зібрала свої речі i вилетіла, як куля, з будинку Рііри. Вона злилася на всіх, а найбільше на себе, тому що так і не навчилася будувати конструктивні діалоги. Ніякий, отже, з неї адвокат здоров'я, адже вона не може знайти прості переконливі аргументи. Ніде, в жодній ситуації, з жодною людиною..! Чого вона взагалі після цього варта?
Потроху заспокоюючись, Елісс знову й знову ставила собі одне і те ж саме запитання: чому так? Чому вони не знаходять спільної мови в найочевидніших питаннях? Чому її однокласниці, з якими Елісс може разом гратись, може обговорювати інші теми, але чому вони непробивні в тому, як вони живуть, про що думають, до чого прагнуть? Чому вони ставляться до куріння як до необхідного елементу свого життя, навіть ті, хто не курить? Чому так картинно зітхають про те, що колись намагалися кинути курити? Чому їм так подобається виглядати залежними курцями? Чому вони собі подобаються такими? Чому для них це навіть престижно – страждати через те, що дезодорант не допомагає справитися із запахом тютюнового диму? Хто вселив їм усе це?
***
Це сталося понад рік тому, коли Елісс перший раз зіштовхнулася з цією проблемою. Раніше вона мала зовсім інший погляд на проблему, і з того часу була навіть вдячна, що в неї з'явилася подруга, яка змінила її погляд на світ, вдячна кому завгодно - долі, самій подрузі.
Дівчина зі спекотної синьо-зеленої Мерсії з незвичним ім'ям Дейдре (точніше, ім'ям з мережі, але Елісс звикла до нього і сприймала її лише з цим ім'ям, а справжнім воно не могло бути, за всіма загальноприйнятими правилами), з якою Елісс довго листувалася доти, допоки їй пощастило потрапити на саму Мерсію і побачитися з подругою, виявилася першою людиною, стосовно якої в юної активістки виникло запитання: а чи має вона право втручатись в чиєсь життя або ставитися до людини гірше через куріння, якщо на її, Елісс, життя, це ніяк не впливає – ні позитивно, ні негативно (хоча перший варіант для Елісс зникав в будь-якому випадку, на відміну від багатьох інших, на зразок, Рііри, Кітті та подібним до них, тих, що бачать у сигаретах особливий стиль життя).
Тоді Елісс, після довгих міркувань в перервах свого спілкування на Мерсії і після повернення на Юннексес зробила висновок, що є просто люди, вони зовсім не повинні кардинально відрізнятися. Так сталося, що деякі з них хворі на згубну залежність. У поведінці Дейдре не було позування Рііри чи переконаності Кітті у престижності куріння. Зрештою, про її паління Елісс і довідалась випадково, зненацька, фактично це її слова спровокували Дейдре на одкровення.
Вони домовлялися про зустріч, і пізнавальною ознакою Елісс повинна була стати антитютюнова символіка на одязі. Це вже точно, ні з ким не переплутаєш, такий одяг мало хто носить! А Дейдре на це жартома чи серйозно відповіла: «А як же я буду курити в присутності твоєї футболки?» Для Елісс тоді це питання здалося дивним, хоча пізніше вона вже мала можливість почути його в найрізноманітніших варіаціях і від різних людей, але тоді це захопило її зненацька. Це зараз юна активістка регулярно помічала неприязні погляди людей, повз яких просто проходила вулицею, а потім згадувала, що на ній та сама футболка. А Дейдре... Ніяких прецедентів, звичайно, не було – вона не з тих, щоб влаштовувати прецеденти, але задуматися Елісс це змусило...
Тоді вона зрозуміла, що є курці, для яких паління не є привабливим чи якимось ритуалом. Для них це просто неминучість, можливо, викликана тими ж ритуалами далекого минулого, яка зараз вже здається непереборною.
З того часу вона не відчувала можливості втручатися. Саме тому подія у віртуальній групі викликала такі бурхливі емоції. Через свою діяльність Елісс відчувала потребу хоч щось сказати (а надто коли її подружки, принаймні, деякі з них, про цю її діяльність уже знають і очікують від неї чогось).
І в цій ситуації від неї вимагалося щось зовсім особливе, оскільки випадок був нестандартний. Інформація про шкоду куріння тут була недоречною. Праведний гнів на тих, хто забруднює повітря тут теж не підійде, та й Елісс не хотілося, щоб спілкування із друзями перетворювалося на гнів у будь-якому вигляді, не хотіла вона так протиставлятись. Потрібно було щось нове, оригінальне, що могло б змусити задуматися і глянути на свою ситуацію по-іншому, спровокувати дії. Що ж це могло бути? Елісс потрібно було добряче покопирсатися у своїй уяві.
