Якщо батьки курять...
Розділ 6. Що можна робити з батьками, що курять?
Існує кілька варіантів відповіді на це запитання.
У більшості випадків, зрозуміло, не робиться нічого. За дорослими визнається право курити, у той час як за неповнолітніми таке право не числиться, а тема примусу дітей до вдихання тютюнового диму просто ігнорується.
Якщо цю тему не ігнорувати, а намагатися зменшити пов'язані з тютюновим димом проблеми для дітей, то, по-перше, можна обрати шлях інформування батьків про небезпеки тютюнового диму в надії, що вони приймуть самостійні рішення по зміні своєї курильної поведінки.
Якщо здається, що бажані самостійні рішення поки не приймаються, а зміна ситуації необхідна, то в деяких випадках можна зробити спроби заборонити курити в середовищі, де живуть діти. Це другий варіант.
Третій шлях полягає в тому, що визнаються проблеми батьків, що курять, і їм надають необхідну допомогу в припиненні куріння.
Для досягнення результатів на кожному з цих шляхів важливо враховувати джерела опору батьків. Однак такий опір частіше переоцінюється, і, напевно, саме тому більшість працюючих з дітьми фахівців просто не намагаються втручатися в проблеми куріння батьків. Проведені дослідження свідчать, що батьки зацікавлені в подібних порадах з боку фахівців.
Дослідження, проведені в США [28], виявляють, що більшість (79%) жінок-курців, що мають дітей, вважають, що педіатр повинен давати пораду припинити курити батькам своїх пацієнтів, при цьому лише 19% одержали таку пораду, і лише 55% чули, що педіатр говорив про шкоду пасивного куріння.
Опитування осіб, що піклуються про дітей, проведене у штаті Мічиган, США [36], показало, що всі опитані вважали куріння шкідливим, і приблизно половина опитаних, котрі курили, хотіли б одержати рекомендацію щодо припинення куріння. Також приблизно половина тих опитаних, хто не курить, були зацікавлені в тому, щоб педіатр дав таку рекомендацію курцю, тютюновий дим якого впливає на дитину.
